Тому що досить багато питань і самі на себе вони не відповідатимуть.
Наша з Вами авантюра під назвою «Життя», друзі, може бути досить цікавою. А може, і не бути.
Особисто Я люблю те відчуття, коли Мені цікаво.
А ще, вивчаючи щось, Мені важливо мати уявлення, як це влаштовано, розібратися в його природі, зрозуміти механізм і принцип дії. Побачити і зрозуміти суть.
Варто підкреслити, що розуміння суті куди важливіше, ніж може здатися на перший погляд. Це взагалі мало не ключовий компонент у всьому.
Бо там, де немає розуміння суті утворюється прогалина і широке поле для домислів, перекручувань і хибних думок, а то й зовсім, різного роду забобонів і мракобісся, або ж, навпаки, – заперечення та висміювання (що, до речі кажучи, нітрохи не краще).
Заперечення або висміювання того, чого не розумієш – це абсолютно така ж дикість, як і сліпа віра, обожнення або поклоніння.
Тому заперечуючі люди, що проголошують себе «прагматичними матеріалістами», «реалістами» та іже з ними, які не розібралися в суті, такі ж невігласи, як і ті, хто «б’ється головою в ікони», «танцює з бубном» і тому подібне.
Відмахуватися від усього, що ще не вивчено, дозволяючи собі знати тільки те, що «прийнято знати», як на Мене, не найкращий варіант.
Чи це не мракобісся? Ще яке.
Адже, що таке «мракобісся»?
Те саме, що, висловлюючись науковою термінологією, відоме, як «обскурантизм», тобто – ворожість до прогресу та інновацій, а також до поширення знань, неприязнь до підвищення рівня свободи, неприйняття інакомислення і далі за текстом.
Дослівно, «обскурантизм» у перекладі з латині означає «затемнюючий» (obscurans).
Ну, а «мракобісся» розшифровується, як морок (він же темрява) і – бісся, тобто, – безумство, схибленість, нездорова тяга і прихильність до чогось, манія.
Таким чином, обскурантизм (мракобісся) буквально означає «перебування в темряві», «прихильність невігластву», «схибленість на фоні невігластва».
Але обскуранти це не тільки релігійні фанатики, різного роду псевдо-гуру і незрозумілі персонажі в шапочках із фольги, як могло здатися на перший погляд.
Зустрічаються обскуранти і в науці, і в медицині, і в освіті, та і, взагалі, скрізь.
Хіба секрет, що суб’єктів із застарілими поглядами (а заодно і з корисливими намірами) у різні часи було повно в кабінетах?
Тож, як розумієте, далеко не все «непідтверджене» або «недоведене наукою» і, навіть, «псевдонаукове» є таким.
І, можливо, щось «невизнане» так і залишилося невизнаним лише тому, що якийсь «тормоз прогресу» з повноваженнями так вирішив і завадив ходу розвитку.
Як бачите, нерозуміння суті і небажання розбиратися особливо райдужних перспектив не обіцяють.
Тому краще таки розібратися. Чи не так?
Але прогрес, друзі, це не тільки про технології. Це і про рівень свідомості. Це і про відкриття і вивчення різного роду непізнаних явищ із розряду так званого «надприродного» зокрема. Це і про вивчення Себе.
Бо будь-яке «непізнане» доведеться таки колись пізнавати. І відкриття нові здійснювати.
Світ не стоїть на місці і від цього нікуди не подітися. Взагалі, від слова зовсім. Все одно все проявиться і матиме місце. І жоден обскурант нічого не в силах зупинити, крім себе самого.
І якщо за часів переходу від релігійності до науковості мракобіси були темними і відсталими по відношенню до науки, тримаючись за порожні забобони і релігійний догматизм, то зараз обскурантами (тобто, – відсталими мракобісами) є ті, хто вчепився в ортодоксальну науку, категорично відкидаючи все, чого вона не може поки що пояснити.
Але, як свого часу наука увійшла у світ і потіснила релігійність, так і зараз у життя входить нове (бо людство виходить на інший рівень), і тепер уже науці доведеться посунутися або вступити в синергію з новими напрямками і явищами.
Що це буде і як, – достовірно не знає ніхто. Методичок і покрокових алгоритмів немає.
Розбиратися доведеться всім по ходу справи, у процесі.
Як Ви вже неодноразово чули, зараз ті самі, так звані, «часи змін» і Ми з Вами в них живемо. Процеси йдуть глобальні, непрості і досить цікаві.
Але. Якщо вже зовсім на чистоту, то зміни були завжди. І нове було, і «непізнане».
Також у всі часи були і прогресивні люди, і стандартно-пересічні, і безнадійно відсталі. Завжди були ті, хто чекав готових рішень, і були ті, хто ці рішення знаходив. Були ті, хто в усьому спирався на чиїсь «авторитетні» думки, і ті, хто мав свою думку, сам цікавився і досліджував.
Так було завжди і так є зараз.
Це поширюється на всі сфери у всіх масштабах: від світових глобальностей до найпростіших щоденних задач і прикладів.
І це справа вибору.
Одних влаштовує жити буденним життям, не надто в нього заглиблюючись, і запитань у таких особливо й немає, інших же такий стан речей не влаштовує.
Я з тих, у кого питання є. Більш того, Мене цікавить різнобічний (навіть багатовимірний) розгляд і вивчення предметів та явищ.
Припускаю, що багатьом із Вас доводилося чути безапеляційне «чудес не буває», але водночас і з різними неймовірними історіями, в яких відбувалося щось непояснюване, Ви теж, напевно, знайомі.
І як із цим бути?
А що якщо «чудес не буває», лише тому, що це і не чудеса зовсім?.. А цілком собі звичайні явища, але люди ще не розібралися, як вони влаштовані. А що якщо всьому є пояснення? І його просто треба знайти…
Особисто Мене розмиті тлумачення на кшталт: «існують явища, які не піддаються поясненню з наукової точки зору», – не влаштовують.
І, вже тим паче, Мене ніколи не влаштовували припущення про щось «послане зверху», про певні «божественні сили, які нам зрозуміти не дано», заклики «просто повірити і прийняти»… і так далі в тому ж дусі.
На мій погляд, краще розібратися. І або з’ясувати, що досліджуване сфабриковане чи перебільшене, або, якщо це справді існуюче явище, то зрозуміти суть і зорієнтуватися, як воно влаштоване.
Така моя позиція.
А ось іти по життю, спираючись на якісь авторитетні праці, припустимо, світил психології чи філософії, або ж сліпо і беззаперечно довіряти тільки ортодоксальній науці, а вже тим паче примкнути до якогось «вчення» і вважати, що в такий спосіб «устрій світу пізнано», – не для Мене.
Можна і так. Але це не мій підхід.
Звичайно ж, Я прочитала багато книг (і продовжую читати) і вельми вдячна всім авторам, котрі зустрілися на моєму шляху.
Але, нюанси, таки, є.
Зараз не станемо заглиблюватися в складні розбори, наведу найпростіші приклади з повсякденності, для наочного розуміння суті питання.
Так от,
чи доводилося Вам помічати, що під час читання якоїсь книги відчувається особливий резонанс, так все для Вас в ній зрозуміло і співзвучно? А потім читаєте іншу, а там теж «співзвучно». І, раптом, розумієте, що книги «суперечать» одна одній. Виникає, начебто, резонне запитання: «а правда-то в якій із них»?
Та й в інтернеті, часто на форумах можна зустріти палкі дискусії, мовляв: в одного автора так, а в іншого отак.
«Кому вірити?» – вигукують шукачі. «Як же все влаштовано насправді?», «Я читав, що має бути не так!». Хтось розчаровано бурчить: «Маячня це все і вигадки, тільки час даремно витратив», «Не доведено!» і т.п.
Або,
познайомилися з якимось методом, вивчили його, практикуєте. І розумієте, що працює. Тепер це Ваш улюблений метод. Рекомендуєте друзям – усі задоволені.
І, раптом, знаходиться хтось, кому «не допомогло» … він косо на Вас дивиться, а то й відверто обурюється.
Заходите в інтернет відгуки почитати, а там… половина суспільства в захваті і всіляко вихваляє метод, а інша – злісно «закидає тапками».
Або ж інший варіант: допомагав Вам ваш улюблений метод, працював «як годинник», а тут, бац, і не спрацював…
Або, у всіх працює, а у Вас ні… і ще мільйон таких «або».
Знайомо?
І Мене теж колись цікавило питання: «як же все влаштовано насправді?»
Але Я швидко зрозуміла, що хоч би які гори літератури перелопатила, питання залишиться.
Хіба що перевірити «власноручно».
І як, Ви вже здогадалися, пішла «перевіряти», вірніше – досліджувати. І досліджую до сих пір.
Так от: суперечливим все здається тільки на перший погляд.
Весь секрет у тому, що не існує ніякого «насправді» і «повинно бути».
Кожна людина (включно з авторами книг і розробниками методів) перебуває на своєму «рівні розвитку», дивиться на світ крізь свій фільтр сприйняття, та ще й фокус уваги в кожного спрямований на різне.
Розумієте, про що Я?
В ході досліджень Я помітила, що коли розкрито якийсь пласт інформації і здається, що «ось воно, докопалися до істини», через деякий час, по мірі розширення свідомості, з’ясовується, що далі є ще пласт … і ще … і що далі, то цікавіше … і так до нескінченності.
А тепер здогадайтеся самі, як виглядає людина (і не важливо, науковець це чи езотерик), яка каже, що достовірно знає, як все влаштовано, та ще й претендує на істину в останній інстанції. Як мінімум наївно, навіть смішно, чи не так?
І на певному етапі стає зрозуміло, що все має місце бути, це просто деталі загальної картини різноманітного і величезного світу.
Що ж стосується методів, то Я їх розглянула і протестувала чимало. В результаті написала статтю «Який метод краще». Почитайте, можливо, здивуєтеся.
Скажу одразу, що на своєму сайті Я не стану співати дифірамбів жодній із методик або програм. Я просто ділюся інформацією.
Чесно кажучи, викликає посмішку, коли певний адепт певного «вчення» з фанатичним блиском в очах віщає, як у нього все було сумно і складно, і тільки «цей метод» йому допоміг. Так і напрошується запитання: «а про скільки ж методів Ти ще навіть не чув, товаришу? Може й інші допомогли б?»
Або буває, що якісь (часто, дуже навіть, талановиті і добросовісні) особи повідомляють, що розробили диво-програму, яка «врятує всіх».
Ага, звичайно.
Я допускаю, що все може бути. Але. Без сліпої віри всьому підряд, без фанатизму.
Я досліджую. І ділюся досвідом.
Навіть, якщо Я розповідаю про якусь конкретну методику, така розповідь носить тільки інформаційний характер.
Я абсолютно чітко розумію: те, що моментально спрацювало у Мене, у когось може спрацювати з третього разу (або навпаки). Тому й не розкидаюся обіцянками «золотих гір» і, тим більше, нічого не пропагую.
Я не звеличую і не вихваляю жодного з відомих Мені напрямків і не втоптую в багнюку інших.
Я за свободу вибору.
Адже не секрет, що і серед читаючих ці рядки, є ті, хто в дикому захваті від Мене і моїх текстів, ті, кому цікаві дослідження мого проекту, кому близький і співзвучний такий підхід.
Хтось частково поділяє мої погляди.
А комусь подібне і зовсім може здатися повною нісенітницею.
Люди різні і це нормально.
Особисто Я ще не зустрічала вчення, методики, автора (та і взагалі людини), з котрими була б у всьому згодна на 100%. Навіть якщо це мій дуже хороший друг або улюблений письменник.
Напевно, варто сказати кілька слів про тих, хто вірить тільки в те, що «науково обґрунтовано» і шукає «докази».
Справа в тому, що Я й сама далеко не легковірна людина. А раніше і, взагалі, була неабияким скептиком.
Щоправда, певний інтерес до «непізнаного» був присутній завжди, але якось вже зовсім «глибоко в душі». Та і будь-якому незвичайному явищу хотілося знайти наукове обґрунтування.
До речі кажучи, Я і зараз довіряю науці і анітрохи не знецінюю її досягнень, користуюся благами цивілізації, які зобов’язані своїм існуванням тій же науці.
Але ось спиратися тільки на «наукові факти» і «загальноприйняті істини»… – ідея так собі.
Якщо згадати, що колись Земля вважалася центром світу, при тому нерухомим, а Сонце з Місяцем нібито оберталися навколо неї… Усміхає?
Але в бувалі часи це подавалося як загальновизнана «істина».
Навіть палили на вогнищах тих, хто засумнівався. Згадайте хоча би пана Джордано Бруно.
А потім упс… і з’ясувалося, що наука трохи промахнулася.
А скількома винаходами Ми зараз користуємося в повсякденності, котрі колись вважалися фантастикою і висміювались?
Тільки не треба казати, що люди тоді були темні, а зараз усе по-іншому.
Підозрюю, що ваші нащадки будуть зі сміхом згадувати сьогоднішні дні, мовляв, «уявляєте, якими темними були люди в 21-му столітті…»
За всієї поваги до науки, важко не помітити, що вона, м’яко кажучи, гальмує у своєму розвитку.
Чого варта сама фраза: «це явище не може бути пояснене відомими законами фізики». Ну, звісно.
Взагалі, чудова ідея: все, що наука не може пояснити, – визнати антинауковим (псевдонауковим, лженауковим) і справі кінець.
Як на Мене, так замість поділу на «офіційних» і «псевдо», «езотериків» і ще «фіг знає кого», краще б об’єднали зусилля, більше толку було б.
Адже по всьому світу фіксуються різного роду «непояснювані» явища, які за межами розуміння науки. І як із цим бути? Постійно закривати очі і робити вигляд, що нічого немає?
Це, по-вашому, серйозно чи науково?
А якщо розібратися, то стає зрозуміло, що багато чого не може бути доведено лише по причині недостатньої технологічної оснащеності. Ну чим заміряти, наприклад, так звані «екстрасенсорні здібності» людини? Не штангенциркулем же.
От якщо Ви самі стали свідком чогось «надзвичайного», повірите своїм власним очам чи дочекаєтесь, доки наука схвалить, доведе і дозволить Вам у це вірити?
«Ну, це ж інша справа, собі Я повірю» – скаже багато хто.
Ха-ха. Але ж Я можу Вам не повірити.
Доведеться визнати, що Ви ненормальний або брехун, а то й зовсім – шарлатан. Чи не доведеться? …
Існування, наприклад, телекінезу або тієї ж реінкарнації не доведено наукою.
Але ж наукою не доведено і те, що їх немає.
І хто правий? Ті, хто каже, що «є» чи ті, хто – «нема»?
А чи є сенс сперечатися і доводити хто правий?
Особисто Мене таке безглузде марнування сил і часу зовсім не приваблює.
Тому Я і обрала дослідницький підхід.
Основа такого підходу – ІНТЕРЕС і бажання побачити і зрозуміти більше, ніж те, що лежить на поверхні, зазирнути вглиб, здавалося б, знайомих явищ, розглянути «прописні істини» під нестандартним кутом.
Дослідницький підхід можна застосувати в усьому, (і у Нас тут розмова не про лабораторні роботи і зльоти «вчених мужів»).
Тут – про бажання мислити. Отримувати досвід. Робити висновки.
Щоразу, приступаючи до чогось нового, Я вмикаю дослідницький інтерес.
Так. Мені справді цікаво, як це спрацює у Мене. Які відкриття зроблю Я. А, може, вдасться розглянути щось неординарне, чого раніше ніхто не помітив?…
Без зайвих очікувань, але і без скепсису. Без вимог «явити мені чудо», здивувати або щось довести.
Навіть якщо «не спрацювало», Мені куди цікавіше досліджувати, чому не спрацювало, ніж просто кричати «Фее!».
І часом бувають вельми несподівані повороти подій.
Трапляється, що методика, яка здалася на перший погляд «неефективною», приносить величезну користь.
Наприклад, розкриває обмежувальні установки, які й завадили «спрацьовуванню», виявляє страхи, а то і взагалі вказує інший, більш ефективний шлях (але це стає зрозуміло, тільки якщо докопатися).
А іноді й – ні. Я просто розумію, що Мені це не підходить. Не хочу Я таким займатися. У такому разі просто залишаю. Без претензій і насмішок.
Зате Я спробувала. І це мій особистий досвід і висновок. А не думка подруги чи «невідомого» з інтернету.
Але! Те, що не підходить Мені, може ідеально підійти іншим.
Розумієте, про що Я?
Саме тому і важливий дослідницький підхід.
І вже зовсім особливий інтерес становлять випадки, коли берешся до справи, зовсім нічого не знаючи про предмет дослідження, просто дивишся, що буде, як піде, так піде. А потім зустрічаєш у чиїхось книгах (інколи навіть у стародавніх писаннях) ту інформацію, яку сам накопав у процесі власного дослідження, навіть не підозрюючи, що це вже кимось було вивчено й описано.
Таке дуже надихає.
Тепер трохи поговоримо про застосування дослідницького підходу в повсякденності, оскільки це сильно допомагає зробити життя легшим і більш райдужним.
Розглянемо найпростіший побутовий приклад – припустимо, конфлікт з керівником («класика жанру», але все ж таки).
Які тут можливі варіанти?
– найпростіше і найпримітивніше: скиглити, скаржитися і обговорювати керівника;
– інший варіант: пропустити все повз увагу і далі наступати на ті самі граблі;
– також можна проявити дива витримки і спокою, а потім із «важким серцем» зайнятися самокопанням, адже ті, хто займається саморозвитком, знають, що «всі ситуації вони створили для себе самі, а отже…» і далі за текстом;
або ж
– «увімкнути дослідника» і (без тягучого «треба», а з цікавістю і, можливо, навіть із гумором) з’ясувати, для чого «вляпався в таку ситуацію», що корисного можна з неї витягти, зловити кілька інсайтів і жити собі далі, але вже більш досвідченим, та ще й порадіти, як майстерно зміг розгадати ребус.
Розумієте, в чому суть?
Навіть якщо трапилася якась халепа, і тут можна увімкнути такого собі Шерлока Холмса та з цікавістю «провести розслідування», уважно «зібрати докази» і в підсумку знайти причину цієї події. Замість зайвих емоцій, страждань і самокатувань.
Вся справа в підході.
Ну і кілька слів про саморозвиток, як же без нього.
Чи доводилося Вам спостерігати, як часом важко людям «йти шляхом саморозвитку»? А може й самим бувало нелегко?
Ага… бувало.
Вгадайте, що допомагає в таких випадках?
Знову-таки: дослідницький підхід.
Адже, одна справа, якщо до «розвитку» Вас підштовхує прагнення нескінченно виправляти себе, самовіддано пропрацьовувати/відпрацьовувати все підряд, та ще й переконання, що Ви повинні(!) самовдосконалюватися, тому, що це, капець, як важливо для Душі…
І зовсім інша, якщо Вами рухає живий інтерес пізнавати Себе і все навколо, розкривати «таємниці світобудови», знаходити надприродне в самому ж Собі, творити свою реальність.
Та чи й не в тому весь сенс, щоб пробувати життя «на смак», пізнавати Всесвіт, досліджувати?…
Автор: Міла Подольська