Притча не нова і, можливо, Ви вже 100500 разів її чули. Але ж… Актуальності вона не втратила.
Ітак, притча.
Маленька сіра курочка сиділа на галявинці поруч зі своїм курником і дуже сильно сумувала:
– Я бідна і нещасна. Півні мене не розуміють, кури мене ображають. У курнику темно, глухо, порожньо і сумно.
Ось так сиділа вона і страждала. І в цей момент повз пролітала величезна біла птаха. Вона почула слова курочки, приземлилася поруч і сказала:
– Не сумуй, курочко. Хочеш, я тобі допоможу полетіти в прекрасний край, де ти будеш щаслива?
– Ні, – сказала сіра курка. – Це неможливо – курки не вміють літати.
– Ну і що? – відповіла біла птаха. – Я навчу тебе.
– Ні, – сказала сіра курка. – У мене занадто маленькі крила для цього.
– Не переживай, – промовила біла птаха. – Хочеш, я посаджу тебе собі на спину, і ми полетимо разом?
– Ні, – зітхнула сіра курка. – Я прилечу туди, і мені ніде буде жити.
– Не переймайся, – обнадіяла її біла птаха. – Я допоможу тобі зробити так, що в тебе буде житло.
– Ні, – сказала сіра курка. – Що я робитиму сама? Мені буде сумно.
– Не хвилюйся, – посміхнулася біла птаха. – Я допоможу тобі знайти півника.
– Ні, – сказала сіра курка. – А раптом цей півник виявиться злим і вередливим?
– Не накручуй себе, – зітхнула біла птаха. – Я навчу тебе жити так, щоб у твоєму житті зустрічалися тільки достойні півники.
– Ні, – сказала сіра курка. – Таких півнів не буває на світі.
– ТА ПІШЛА ТИ В ДУПУ! – закричала біла птаха, розпустила величезні крила і полетіла.
А маленька сіра курочка знову переконалася в тому, яким несправедливим є світ, в якому вона живе, і як погано до неї ставляться оточуючі…